Як я пішла від чоловіка до незнайомця (ОПОВІДАННЯ)

Якби ще півроку (у крайньому випадку – рік) тому мені попався на шляху життя такий провидець, який розповів би, що зі мною незабаром станеться подібна історія – я б, як мінімум, розреготалася йому у вічі. Я взагалі зневажливо ставлюся до пророцтв та різних шарлатанів. А тоді, здавалося б, у моєму житті було все прекрасно, і чого ще може хотіти дочка заможних батьків, яка нещодавно вдало вийшла заміж?
Але насправді все виявилося інакше, і тепер я точно знаю, що від нестримного кохання та незрозумілих поривів тілесних почуттів – жодна людина не здатна уберегтися.
Разом з просуванням кар'єрними сходами у мого чоловіка з'явилася маса нових зобов'язань, роз'їздів, відряджень і корпоративів. Мені ж, непрацюючій дружині, молодій дівчині, за сумісництвом – студентці респектабельного ВНЗ, залишалося заповнювати порожнечу у своєму житті відвідинами місцевих клубів та чи не цілодобового перебування у глобальній мережі.
Напевно, безглуздо говорити про те, що з людиною, яка кардинально змінила моє життя, світогляд і ставлення до людей загалом, я познайомилася саме там - на просторах відомого соціального сервісу. Обмовлюся, я не шукала собі коханця або навіть друга – моєю метою було лише марнування часу.
Він з'явився зовсім випадково - у можливих друзях, і вже пізніше з цікавості я все ж таки зайшла на його сторінку. Моє скороминуще перебування на своїй території він все ж таки помітив, ми невимушено познайомились, почали розмовляти... Потім - помінялися телефонами... А потім...
Потім я захотіла зустрітися з ним. І не з цікавості зовсім, ні. Це було дивне бажання, настільки сильне, що все інше миттю відійшло на другий план. Мене не зупиняло навіть те, що він жив, судячи з анкетних даних, за чотири тисячі кілометрів від мене. Я навіть не була в курсі - він одружений чи ні.
Якби на той момент я знала його в реалі, то сказала б, що фізично відчуваю в ньому необхідність. З розуму мене зводило в ньому все - пильний і зухвалий погляд на фотках, чуттєві губи, глузлива напівусмішка, пустотливі очі та сильні руки.
Коли я вперше зізналася йому в тому, що була б не проти завести з ним стосунки поза спілкуванням у мережі – він відреагував досить сухо. Через тиждень моїх наполегливих телефонних атак він різко кинув "потім сама ж пошкодуєш про це", але мене вже було не зупинити.
Так, я не приховую, я поділилася цією ситуацією із подругами. Єдине пояснення такій його дивній поведінці ми знайшли тільки в тому, що він ймовірно хворіє на щось, як кажуть, "непристойне". Або, можливо, навіть чимось дуже серйозним, як-от СНІД.
А мені було вже байдуже. Я, наче крейсер, виорювала безкраї простори Гугла у пошуках відповіді на питання - як у стосунках можна захистити себе від ВІЛ та статевих інфекцій. Нерозсудливість, скажете ви? Можливо. Я всерйоз збиралася з ним зустрітися... Приблизно того ж дня я познайомилася з відомим медичним ресурсом x, де знайшла докладну інформацію про те, як уберегти своє інтимне здоров'я від відповідних проблем.
Я прилетіла до свого коханого вночі, мій чоловік тим часом перебував у черговому відрядженні. Я вимокла до нитки під вогким дощовим небом в очікуванні таксі. По дорозі з аеропорту, вже не думала ні про що, лише десь на задньому плані бовваніла думка про те, що двері його будинку не зачиняються навіть у найтемніший час доби, адже в нього так багато друзів, можливо, і мені пощастить...
Відсьорбнувши дешевого (як виявилося, дуже непоганого!) місцевого вина в придорожній корчмі, я відправилась у дамську кімнату, щоб сяк-так намарафетитись. Далі за звичкою перетрусила сумку. Все було на місці: ключі, і документи, зворотній квиток, і косметика, і навіть упаковка презервативів, яку я завбачливо захопила з собою. З таким "боєзапасом" – я була впевнена, що мені ні про що не доведеться шкодувати. Ніколи.
Коли мотор таксі нарешті заглух, коли прийшла пора вибиратись з теплого заколисуючого черева машини, мене збила з ніг чергова хвиля якихось незрозумілих емоцій - страху, сум'яття, пристрасті і нестримного потягу.
Двері його (ЙОГО!!!) будинку дійсно виявилися не замкненими. Опинившись у темряві коридору, я відчула себе так, як, напевно, почувається злодій. Навколо панувала тиша (що зовсім не дивно у глупу ніч).
Навмання повернувши праворуч, я помітила ледь помітне блакитне світло, що мерехтіло через нещільно прикриті двері. Ще крок, незачинені двері до кімнати... до його кімнати...
Серце билося так шалено, що на мить мені здалося – цей гуркіт здатний перебудити сусідів всієї вулиці.
Місячний боязкий промінь, освітлюючи високі пагорби білих подушок, описав мені профіль, дуже знайомий по фото. І вже не звертаючи уваги ні на що, я зробила крок вперед...
Він розплющив очі, - не злякався, швидше, посміхнувся, примружився, дивлячись на мене. А я потяглася до нього, стягуючи з себе прокляту, мокру від дощу, дуже модну і до жаху тісну сукню. Тріщали ґудзики та блискавки, але вже було все одно. Ми цілувалися, як божевільні, без слів, обидва потонули в подушках та простирадлах.
Звучить безглуздо, але він, напевно, на мене все-таки чекав. І тільки по-справжньому закохана людина зможе зрозуміти те незабутнє задоволення, яке приносить дотик того самого, єдиного - шкіра до шкіри, рука до руки.
"Але ж якщо він хворий..." - знищивши гарячкову думку, як ненависного зрадника - дезертира, я потяглася до сумки, шукаючи той самий свій "боєзапас". І, не повірите, жодного разу за всю ту ніч кохання - він жодного разу не відірвався від моїх вуст...
Вранці мене розбудило сонце. Воно нахабно підсвічувало штори, настирливо дратувало червоними відблисками через закриті повіки. Потягнувшись та не розплющуючи очей, я навмання поцілувала його.
- Доброго ранку. Голос. Його голос, я ці нотки впізнаю, мабуть, із тисячі, з мільйонів.
Я розліпила очі, і заплющила їх від того, що побачила .. що ножем встромилося мені кудись в серце.
- Ну ось, люба. Тепер ти все знаєш… Крізь напівприкриті вії чітко проступали з ранкового світла незграбні, похмурі лінії, тьмяний блиск пофарбованих металевих поручнів... Інвалідний візок? Ні, Боже...
Я не плакала, коли він розповів мені про все. Порно оповідання ua.paprikolu.net. Дивно, але я зазнала навіть якогось незрозумілого полегшення, почувши, що він відносно недавно потрапив у серйозну аварію.
- Ще трохи, і я стану на ноги. Ще набігаємось. Він усміхнувся і погладив мене по волоссю.
- І, до речі, ти дуже завбачлива дівчина.
Він зім'яв у руці порожню упаковку з-під презервативів, а я засміялася. І сміялася, і плакала водночас...
Ми дотепер разом.