Щойно всі розійшлися, я дав команду доставити цю дурепу мені додому, а заразом і зібрати по ній інфу. Тож вже через дві години ми знову зустрілися. Але цього разу обставини були куди приємнішими. Дівчину привели прямо до мене в спальню і вже, звісно, не в робі, а в легенькій сукні, в якій вона мала ще спокусливіший вигляд. Щойно увійшовши, вона одразу ж почала обурюватися: Що ви собі дозволяєте, накажіть цим виродкам відпустити мене. Думаєте, якщо ви власник заводу, то вам усе можна?..

- Можна подумати, що у вас розміри так сильно різняться. Після цих слів зніяковів навіть Льоша. Річ у тім, що від кого-кого, а від моєї Іринки таке справді було дивно чути. Явне схвилювання хлопців, яке вона спостерігала - підстьобувало. Легкий туман спиртного в голові дівчини починав розсіюватися, і вона рішуче допила своє пиво, яке одразу ж «вдарило» в голову. Хлопці одразу не знайшли, що відповісти, а лише хтось із них хихикнув. Іринка, при цьому, відчувала себе натхненно і, піднявшись, пішла зачиняти віконце, бо стало вже прохолодно. Встаючи, вона не відсмикнула кофтинку, і певно відвела погляд, дозволяючи хлопцям оглянути свою обтягнуту джинсами фігурку, і відчуваючи спиною погляди, вигнувши спинку, двома руками зачинила вікно. Взявши пульт з підвіконня, вона ввімкнула кондиціонер і розвернулася. Льоша - просто опустив очі, а Діма різкувато прибрав погляд з її попи, наче його «застукали». Для Іринки - це так кумедно виглядало...

Вірочка це наша недоторка секретарка. Студентка-відмінниця, чоловіки часто до неї підкочували, але вона всіх посилала. Кому ввічливо, а кому доводилося розмовляти з її двома братами-борцями. Не встиг я озирнутися, як Вірочку вже спокушала наша директорка. Вона цілувала губи секретарки й гладила її сильною рукою між ніжок по тонкій тканині штанів. Вірочці це, здається, подобалося, і вона стискала груди начальниці...