Дівчина підійшла до нього і, припавши, почала покривати його легкими поцілунками, одночасно розстібаючи йому сорочку. Для того, щоб дотягнутися до його губ, їй доводилося вставати навшпиньки. Нарешті, вона стягнула з нього сорочку і продовжила цілувати вже груди, соски. — Не зупиняйся, спускайся далі. З легким, ледь помітним зітханням, дівчина встала перед ним на коліна і стягнула з нього штани...

Мені вже все одно, що вона говорить. Вона ще мляво пручається, прибираючи мої руки від пояса на халаті і від застібки на чорно-червоному мереживному ліфчику. Щось лепече про запах перегару. Але мене це зупинити не може. Я з деякими труднощами підхоплюю її на руки, ногою відкриваю двері і кидаю її на не застелене ліжко. Вона (здається, її звуть Люда) лише позначає опір. Але насправді вона вже потекла. Говорячи "Ну не треба, Вовчик, миленький", вона відповідає на мої поцілунки і підставляє свої соски, що стирчать з купальника, потирається промежиною об моє праве стегно...